В плануванні розбудови міста добре б виходити з того, шо є. Стартові умови – це стара його частина, її місткість, ємкість, пропускна здатність і висота, вони мають залишатись в умові задачі вихідними даними, бо якщо залити забагато, розірве, свята не буде. Магія міста зʼявляється, якщо в ньому гармонійно перетинаються і уживаються часи.
Але, здається, на практиці нам вдається лише локальне планування шматка території під замовника. А головним замовником мала би бути цілісна перспектива. Якщо її нема, то розвиток міста схожий на шахову партію між світлою стороною і темною, між руйнуванням і відбудовою. Вони ходять по черзі, вичікуючи помилки ходу. За ходом білих – випад чорними. Пішохідний центр від Потоцького аж до кінця парку? Чудово! Але в результаті отримуємо величезну автостоянку, де єдиний, хто не знаходить собі місця – пішоходи, найнебезпечніший рух там для них.
Винагородою за життя в нашому місті завжди була економія часу. Воно місто меншого обʼєму, поза перетином магістралей, тому менших можливостей, тому і домагатись від нього треба меншого. Воно миле бізнесовою інфантильністю, тому забудова його висотками – це як експлуатація дитячої праці. Воно може працювати на тебе, але ніколи за тебе, всього маєш досягти сам, тут слабо працюють звичні бізнес-схеми й приживаються напрацьовані деінде патерни. Його райони не спальні, а заколисуючі.
І ось, виявляється, у цього досить безпроблемного міста зʼявилась «проблема росту», воно росте непропорційно, не так вшир, як ввись, окремими частинами, власні руки стають на нього завеликими. Ніби воно уражене будівельною інтроєкцєію: приймає на себе манери самозабудови великих полісів, ніби уявляє себе так само пересіченим широкими алеями і просторими площами.
Зате, на відміну від більшості з них, Франківськ має не лише право- й ліво-бережжя, а й центральнобережжя — між річками, центральнозважений ласий шматок, який тепер тягучими корками благає законсервувати його від розбудовницького перевантаження. То ж чим більше утворюється місточків, що зʼєднують його з потойбережними флангами, тим більше шансів на минучість неминучого.
Тому наближення нового, нержавного мостика радує, навіть попри деякі ознаки декоративності його пропускної здатності. Зʼявиться новий короткий шлях, третій після ефективних нових вулиць Мельника й Гурика. Нові вулиці – це найприродніше, що можуть народити батьки міста.
Скоро мостик з усіма розвʼязками, віадуками і притоками засвітиться й зарухається на повну, тоді висвітлиться все, надіємось, позитивне, всі шанси є.
Матеріал і фото з допису автора в профільній групі нашого Департаменту «Архітектура ІФ» мережі Facebook